Skyline

Здравствуйте, гость ( Вход | Регистрация )

 
Ответить в данную темуНачать новую тему
> ХУДОЖНІЙ СВІТ ГНАТА ХОТКЕВИЧА
Мірошниченко Тет...
сообщение 18.09.2013, 01:00
Сообщение #1


Новичок
*

Группа: Пользователи
Сообщений: 1
Регистрация: 18.9.2013
Пользователь №: 4 374
Реальное имя: Мірошниченко Таня
Провайдер: Тринити

Репутация: 2
-----X----



Актуальність дослідження художнього світу Гната Хоткевича обумовлюється тим, що він продемонстрував читачеві через художнє слово принципово нове, абсолютно інше світобачення. Він яскраво дослідив сутність людської природи, її витоки, глибинність, випробовуючи переважно любов’ю, добротою та порядністю. І людина постає перед незбагненністю своєї душі. Об’єктом зацікавлення багатьох дослідників стали також твори письменника на історичну тематику. Однак багато аспектів його творчості залишаються або зовсім не вивченими, або недостатньо висвітленими, або ж їх вирішення не можна вважати задовільним з огляду на здобутки сучасного літературознавства. Саме тому дослідження специфіки художньої прози Гната Хоткевича, на сучасному етапі української літератури, є, на мою думку, цілком актуальним явищем.
Гнат Хоткевич – відомий український письменник, історик, бандурист, композитор, етнограф, театральний і громадсько-політичний діяч. Він – майстер різних жанрів – повістей, есе, оповідань, акварелей, образків, драм. Часто застосовував кінематографізм зображення, одухотворення й озвучення природи, орнаментально-декоративну прозу, різні композиційні форми та прийоми, зокрема монологи з елементами самохарактеристики, діалоги, багатопланові полілоги, обрамлення, психологічний паралелізм, деконцентрацію. Гнат Хоткевич, розпочавши свою творчість з малої прози, поступово перейшов до ліро-епічної форми – поезії в прозі, а далі – до великих епічних і драматичних форм, висвітливши конкретні періоди в історії України, що багато в чому зумовили подальшу долю нашого народу. До його творчого доробку належать: повісті “Камінна душа”, “Авірон”, „Верховинці” образок “Потомок Довбушів”, драми “Довбуш”, “Пристрасти”, „Гуцульський рік”, „Непросте”, „Прахтикований жовнірь”, “Люди, люди...”, “Море”, “Щастя”, “Лихоліття”, “Вони”, “На залізниці”, “Село в 1905 році”, “Переяслав”, “О полку Ігоревім”, есе “Богдан Хмельницький, гетьман України” та “Іван Мазепа”, оповідання “Блудний син”, цикл “Життєві аналогії”, збірки “Гірські акварелі”, “Поезія в прозі”, роман “Берестечко” тощо.
Дебют Гната Хоткевича в літературі, припав на добу, яка характеризується кризою українського народництва та раннім модернізмом. Саме ці протилежні течії окреслили його мистецькі уподобання та естетичні пошуки раннього періоду творчості. Письменницька діяльність Гната Хоткевича постійно викликала гострі дискусії тогочасних критиків. Найбільше суперечностей викликала одна з ранніх збірок “Поезія в прозі”, яка вважається зараз модерною. У ній міститься ключ до розуміння автором модернізму як явища в українській літературі. Цією збіркою Хоткевич прагнув оновити наявну українську прозу, і йому вдалося побороти стильові та жанрові канони й стереотипи, хоча на повну відмову від народницького реалізму та його проблематики він не наважився. І, як зазначає С. Павличко, “оновлення звелося більш – менш до однієї риси. Здається, для Хоткевича … формула прозового модернізму вичерпувалася поезією…..він пише наче уривками, фрагментами, спазмами, немовби не дбаючи про завершеність сюжету чи створення характеру. Для нього важливі почуття, настрій, думка, ситуація, вихоплені з їхньої загальної життєвої плинності” [2, с. 118].
У свою чергу Н. Шумило підкреслює: “Більшість психологічно – медитативних поезій у прозі збірки Г. Хоткевича свідчать про пошуки нових шляхів зображення складних душевних переживань”, у формі вияву яких спостерігаються “пошуки українського варіанту модернізму” [5, с. 354].
Отже, мініатюри в збірці мають експериментальний характер, специфіка художнього мислення письменника в жанрі поезії у прозі полягає у тому, що автор намагався у лаконічній, експресивній формі відтворити почуття, асоціації, враження, певні етапи життя та явища природи.
Розглядаючи наступні твори письменника, можна побачити неодноразове звернення до модерністських тенденцій, свідченням чого є намагання відірватися від традиційно побутового письма, поглибити розуміння проблеми індивідуальності в українській літературі. Усі ці аспекти і затвердили Гната Хоткевича на позиціях нового художнього бачення.
Якщо в прозі його модерністські захоплення практично обмежуються однією збіркою ("Поезією в прозі"), то в драматургії це були далеко не поодинокі випадки, які в першу чергу характеризуються експериментами в галузі психологізму та жанротворення. До цього циклу належать твори різної тематики, різних жанрів і стилів, написані в різний час, хоча їх більшість належать до першого періоду творчості письменника: драматичні малюнки "Чи потрібне?", "Емігранти", психологічний етюд "Люблю женщину", драми "Люди, люди...", "Море", "Щастя", "Василій Жучков". У психологічних п'єсах Хоткевича представлена така тематика, як психологія провокатора, щастя людини, патологія кохання, "корисна праця" й інші. Ці драми тяжіють до філософських ідей, до трагедійного сприйняття життя. Серед героїв цих творів – інтелігент і літератор, лікар і кат, революціонери-підпільники і артистичні натури та багато інших. Його герої схвильовані пошуками сенсу свого існування, прагненням служіння вищій меті. В центрі уваги драматурга – людина, її психологія, її чуття і інтелект, її самотність знудженість життям. Автор "досліджує" людину як самодостатню особистість, що переживає душевну драму або відчуває психологічну, соціальну дисгармонію. Як драматург-новатор письменник виявив велику майстерність у створенні масових сцен, у зображенні людських характерів, у розкритті їхнього внутрішнього світу. Він змалював цілу галерею образів різних суспільних верств і станів, людей, які стояли по обидва боки барикад. [4, с.17 – 18].
Художній світ творів Гната Хоткевича – це складне й багатогранне явище. Його твори різноманітні за тематикою: він звертався до пізнання психіки людини, її душевного стану, відгукувався на соціально-політичні проблеми сучасності, сягав глибин народного світосприйняття, завзято цікавився визначними історичними постатями і подіями “давно минулих днів”. І тому, найбільшу популярність письменникові принесли твори саме на історичну тематику, бо в минулому він шукав коріння духовності, культурні традиції народу, його життя. Причому візитівкою автора в українській класиці стали твори саме на гуцульську тематику. До таких належать: повість „Верховинці”, романи „Довбуш”, „Гуцульський рік”, „Непросте”, „Прахтикований жовнірь” ,“Камінна душа” та інші. Головним надбанням історичних творів митця є потяг до епічності, зображення конкретних подій на широкому соціально-історичному фоні, напруженість дії і ретельна розробка масових сцен, за допомогою яких автор відтворюватиме картину історичної дійсності. Історичні твори Хоткевича вирізняються своїм соціальним, часом політичним характером. Автор намагався дотримуватись достовірного зображення історичних обставин, реалій епохи, в яких діють герої. Розглянемо детальніше усі ці особливості на прикладі деяких творів Гната Хоткевича.
Наприклад, драма “Довбуш” – це інтерпретація епізодів життя відомої історичної особи XVIIІ століття Олекси Довбуша. Хоткевич зберігає достовірні імена майже всіх побратимів Олекси Довбуша, батька, деяких діячів ворожого табору (Дідушко, Пшилуський). Разом із тим у драмі виведено образи діда, священика, опришків Смикала і Кошака, які не були історичними персонажами. Письменик у цьому творі виступає як митець, учений-історик, хоча відтворення історичної правди й не означає в нього сліпого копіювання документів, точності в деталях: автор свідомо прагне до максимального викладу історичних фактів, зображення епохи. Створюючи драму Гнат Хоткевич широко використав фольклорний матеріал. Значна частина твору є творчим переосмисленням популярної історичної пісні “Ой попід гай зелененький”, зокрема остання дія сюжетно повторює цей пісенний зразок. Це – твір історичний, героїко-романтичний. Письменник увесь образний світ ділить на два табори – кривдників і скривджених, де позитивні герої виражають властиву їм жагу життя, діяльності, потяг до щастя. Гнат Хоткевич, як уже зазначалося, є майстром створення масового портрету – образу народу. Він уміло включає у драматичну дію народні сцени (храм у Криворівні, опришки й вівчарі) та старанно їх обробляє. Такі картини посідають чільне місце в побудові драми, підкреслюють соціальну атмосферу, у якій живуть і діють персонажі. Постать Олекси Довбуша у драмі розкривається поступово, відповідно до розгорнутих подій. Хоткевич художньо змальовує моральний самосуд ватажка за скоєні злочини, зображує роздвоєність душі героя, де одна половинка волає до помсти за бідний люд, а друга картає першу за кровопролиття. Автор наділяє ватажка опришківського руху романтичними й реалістичними рисами, епізодично він сприймається як міфологічний герой. Легендaрнa постaть вaтaжкa кaрпaтських опришків полонилa уяву письменникa, як тільки він прибув нa Гуцульщину. Письменник спочaтку сприйняв цю постaть сaме крізь призму фольклорних джерел. Але згодом, драма “Довбуш” у її остaточному вaріaнті стaлa чи не першим в укрaїнській літерaтурі широким соціaльно-психологічним художнім полотном про нaродного героя Гуцульщини. Письменник змaльовує його не стільки як духовного пaстиря, скільки як пaтріотa своєї землі, ідейного нaтхненникa Довбушa. Його мучить те, що всюди “тишa і мертвотa. Мовчить нaрод, мовчить духовенство, a aгресія польськa зростає” [1, с. 559].
Великий художній світ твору представлений використанням великої кількості оповідань, коломийок, легенд, переказів про опришків і їх видатного ватажка Олекси Довбуша. Народнопоетичний матеріал, застосований у драмі, ніякою мірою не принижує її художнього значення. Навпаки, твір дійсно народним і життєвим. Постать ватажка опришківського руху у повісті розкривається поступово, відповідно до розгорнутих подій. В Олекси роздвоєна душа: одна половинка волає до помсти за бідний люд, а друга картає першу за кровопролиття. Повість зaцікaвлює колоритно змaльовaними кaртинaми з життя польської шляхти, побуту пaстухів нa полонинах. Драма розкривaє творчу потужність aвторa як знaвця нaродного життя Гуцульщини, сaмобутнього художникa, який тонко відчувaв хaрaктер, звичaї і психологію верховинців, крaсу їхнього крaю. Невід’ємним художнім компонентом повісті є її мовa. Гнат Хоткевич мaйстерно використовує гуцульський діaлект для відтворення особливостей нaродної мови своїх героїв. Мовнa пaлітрa твору відбивaє хaрaктерний лексичний склaд діaлекту, його фонетичні тa морфологічні риси. Тільки дуже тонкий знaвець діaлекту міг тaк точно відтворити його бaгaтство, причому прaктично не користуючись ним у побуті, a тільки в художній прaктиці. Зaгaлом мовa персонaжів твору індивідуaлізовaнa: отець Крaлевич говорить мовою інтелігентa, Довбуш і його опришки - нaтурaльною говіркою, шляхтa і пaнство - по-своєму. Мовa Гната Хоткевичa в повісті “Довбуш”, як і в інших його творaх, відзнaчaється бaгaтим розмaїттям, є вaжливим елементом його оригінaльного і сaмобутнього художнього стилю. Крім того, в історичній прозі тa дрaмaтургії вонa допомaгaє письменникові глибше передaти колорит епохи. Таким чином, можна сказати, що повість досить поетизована: тут наявні побутові, речові, пейзажні, портретні деталі, за способом сприйняття світу – слухові, зорові, за способом зображення (сатиричні, гумористичні, гротескні).
Визначним досягненням творчості Гната Хоткевича, своєрідною енциклопедією українського народу, є також повість із гуцульського життя “Камінна душа”, у якій розкривається образ сподвижника Олекси Довбуша – ватажка Дмитра Марусяка та його однодумців. Гнат Хоткевич ставить важливу національно-історичну проблему: причини зародження опришківського руху, вплив на долю людей і його приреченість. Письменник проводить ідею активного протесту проти існуючих суспільних порядків, утілюючи її в образі Марусяка та його товаришів-опришків. Повість багатопланова, що є характерним для художніх творів письменника. Перед митцем стояло завдання – зберігаючи дух часу, подати конкретні історичні факти й події художньо, розкрити їх через людські характери. Опосередковано, через призму оповідей персонажів повісті, показано легендарного ватажка опришків Олексу Довбуша, визвольним духом якого пройняті всі герої твору. Знайомимося у повісті з відомою історичною постаттю ХІХ століття в опришківському русі, одним із центральних образів у творі – Дмитром Марусяком. Сюжет розкриває події, що справді мали місце на Гуцульщині (поява загону опришків у селах, спроби знешкодити народного месника, страта ватажка та ін.). Багато сюжетів та епізодів у Гната Хоткевича є результатом художнього вимислу. Їх джерело слід шукати не в історичних документах, а в усній народній творчості. До таких „неісторичних” моментів у повісті можна віднести сюжетні лінії Марусяк – Маруся, Марусяк – Катерина тощо. Однак це не порушує й не викривлює історичної правди, бо такі відступи цілком відповідають рухові й смислу життєвих подій. Разом з тим вони виконують чітко окреслену художню функцію: дають змогу митцеві створити романтичну інтригу, художньо осмислити й глибше розкрити характер подій і їх учасників. Маруся в повісті є однією з «камінних душ», її образ автор змалював з великою емоційною силою та пристрастю, провівши через великі випробування долі. Пройшовши через жахливі страдницькі муки, вона все ж залишається людиною, психічно стійкою “камінною душею”, маючи ясне світовідчуття, сильну волю, тверезий розум. Друга “камінна душа”, повісті – ватажок опришків Марусяк, – спочатку захисник бідних, а потім жорстокий розбійник. Дмитро – людина-стихія, уламок опришківського руху, його невмирущості. У повісті також змальовано ще один образ ватажка народного руху – Юрчика Неклопотаної Голови – “камінної душі”, який є своєрідним антиподом Марусякові. У ньому Гнат Хоткевич утілює найкращі риси волелюбного гуцула, який горою стоїть за правду й справедливість, над усе цінить волю.
Отже, багатий художній світ своїх творів Гнат Хоткевич представив образами, людськими характерами та зображеннями дійсності. Героїчне минуле стало одним з найголовніших аспектів його художнього зображення. Проявив себе також як письменник-модерніст, тобто поборов стильові та жанрові канони й стереотипи української прози. Унікальним явищем є те, що розпочавши свою творчість з малої прози, Гнат Хоткевич поступово перейшов до ліро-епічної форми – поезії в прозі, а далі – до великих епічних і драматичних форм, висвітливши конкретні періоди в історії України, що багато в чому зумовили подальшу долю нашого народу. Як драматург-новатор письменник виявив велику майстерність у створенні масових сцен, у зображенні людських характерів, у розкритті їхнього внутрішнього світу.
На сьогодні, на жаль, немає узагальнюючих робіт, у яких розглядалися б уся тематика, проблематика, жанрова своєрідність, поетика художніх творів Гната Хоткевича. Але, все ж, природно, що назріла велика потреба в спеціальному науковому дослідженні, присвяченому вивченню великої та малої прози, драматургії письменника першої третини ХХ століття, які залишаються невідомими широкому загалу читачів.
Література
1. Болабольченко А. Гнат Хоткевич / А. Болабольченко. — К. : Щек, 2008. — 559 с.
2. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. / С. Павличко - К., 1997. – 27 с.
3. Погребенник Ф.П. Післямова // Авірон, Довбуш: Повісті. Оповідання / Упоряд. авт. післямови Ф. П. Погребенник. – К.: Дніпро, 1990р. – 550 с.
4. Хоткевич Г. Твори в двох томах / Г. Хоткевич. – Т. І. – К. : Дніпро, 1966. – 17 с.
5. Шумило Н. Під знаком національної самобутності / Н. Шумило – К.: Задруга, 2003. – 354 с.
Перейти в начало страницы
 
+Цитировать сообщение

Ответить в данную темуНачать новую тему
1 чел. читают эту тему (гостей: 1, скрытых пользователей: 0)
Пользователей: 0

 



RSS Текстовая версия Сейчас: 23.09.2017 - 20:10
Skin made by: skeedio.com